Інтерв'ю зі спортивним психологом

Тренер і психолог повинні доповнювати один одного
У кожного спортсмена, в тому числі футзалістів ключову роль в тренувальному процесі, а особливо у змаганнях відіграє сенсомоторне реагування спортсмена. Для кращого розуміння особливостей формування важливих спортивних навичок ми поспілкувались з досвідченим практичним психологом Центру спортивної медицини та реабілітації - Надією Горошкевич.
Пані Надіє, ви як спеціаліст у своєму напрямку, опишіть роль спортивного психолога в сьогоднішніх реаліях?
- Цього року Центр спортивної медицини та реабілітації вперше запровадив фахівця з психології. Насамперед, таке рішення пов‘язане зі зміною самої молоді та запитами спортсменів. В будь-якому випадку подібний психолог не повинен ані трохи зменшувати ролі тренера.
Поясніть на конкретному прикладі для чого потрібний спортивний психолог?
- Наприклад, візьмемо футзал. Коли воротар пропустив м’яча, то на думку інших - підвів команду. Потрібна дуже тонка психологічна робота, щоб спочатку не шукати винних, а дати виговоритись, чому так сталось. Після цього допомогти гравцю дати розуміння чи це лише його провина, а можливо й ні. І що робити далі.
Часто на дитячих турнірах спостерігав як діти приходять за індивідуальними, а не командними нагородами. На вашу думку, з чим пов‘язаний подібний фактор?
- По-перше, дитина хоче щось довести батькам. В такому випадку потрібно індивідуально працювати з такою дитиною. Трапляється, що навіть у віці 40-50 років залишається чимало дорослих, які надалі доводять татові й мамі, що вони кращі. Для цього якраз потрібна робота психолога. У кожного різне доведення цілей.
А як бути з вибором секцій? Часто діти не з власного бажання обирають той чи інший вид спорту.
- По-перше, дитина у віці 8-9 років не може свідомо вибирати. По-друге, вона дивиться на тренера. Чи подобається, чи ні. Можливо, шукає батька або тих рис батька в наставнику, яких бракує дитині. В свою чергу, дівчата також намагаються побачити маму чи навіть тата, те, чого останні не додають в сім‘ї.
Як повинні діяти тренер в тандемі з психологом?
В ідеалі, психолог і тренер – це колеги, точно не суперники. Вони повинні доповнювати один одного. Наставник, як важлива особа в житті дитині має підтримувати усі процеси розвитку. З іншої сторони, коли спортсмен звертається до психолога, то тренер не мав би давати критичні зауваження щодо подібних дій. Психолог точно не буде говорити, не слухай тренера, а навпаки. Від тренера залежить дуже багато. В тому числі згуртованість колективу. Щоб виростити спортсмена потрібний час і терпіння.
Як повинен тренер реагувати на дії батьків, особливо під час змагань?
- Тренер виробляє техніку і тактику гри. Дитина на змаганнях – член команди. Тато - це глядач. Гравець виходить з роздягальні після гри й тоді дитина повертається до батьків. До того моменту він спортсмен. Жоден з близького оточення вашого учня не знає усіх технічних моментів, бо не був на усіх тренуваннях. Не потрібно плутати спорт і життя. Не усі батьки готові це усвідомити. Спорт - робота поза межами сім‘ї.
І на завершення, з якими питаннями до вас звертаються найчастіше?
- Подолання та корекція передстартових і стартових станів. У кожного спортсмена є свої особливості набуття та доведення до автоматизму необхідних спортивних навичок, а також своя специфіка сенсомоторного реагування.
Хвилювання, тривога, розпач... Потрібно розуміти, як швидко та вчасно переключитися. Як зреагувати на підказку тренера. Долати емоції потрібно навчитись.
На турнірах трапляється, що спортсмени шукають погляду тренера, очікують підтримки, бояться його підвести. В той же час сам керманич переживає спектр емоцій, пов’язаний з грою.
Психолог емоційно не включений в процес тренування чи змагань. Його не можна підвести. Він може надати підтримку, не підганяє, а дозволяє спортсмену в своєму темпі розвиватись та набувати нових вмінь.